Журнал

1 листопада 1918 року відбувся Листопадовий Чин, з'явилася Західно-Українська Народна Республіка.

Велика сторінка в нашій історії. Приклад того, як треба діяти швидко, злапати свій шанс.

Шкода, що ця держава мала забагато ворогів і замало підтримки поза Україною...

Мені до рук потрапила книжка проф. Юрія Шевельова
"Внесок Галичини у формування літературної української мови", КМ Академія, Київ 2003.

Продовження. Цього разу про деякі проблемні питання, котрі виникли після прочитання.

Хто тут більш український?

Дискусії між Галичиною і Великою Україною в багатьох питаннях, заорема мовних, відомі і часом можуть бути запеклими. Щоправда, вже протягом понад століття як лейт-сотив прослідковується ніби боротьба за звання Найбільших Патріотів України та змагання у тому, хто є більшими українцями.

Загалом у цьому немає нічого злого, особливо коли згадати, що Правда народжується у боротьбі протилежностей. Але чи це характерна риса українців, чи якісь загальнолюдські схильності деколи призводять до взаємознищувальних протистоянь, а в суспільно-політичному житті - і дій. І тоді вкотре тратимо історичний шанс на великі здобутки, отримуючи чергову руїну...

Частини цілого.

Як зазнчає Автор, в Галичині розвивалася науковий і публіцистичний стилі, загалом міська мова, тоді як у Великій Україні - поетична і народна, сільська. Жодна частина України, таким чином, не володіла повноцінною мовною системою, котра б охоплювала всі галузі життя. Такі відмінності, зокрема, ставали предметом тих самих запеклих дискусій.

Зрозумілими є відстоювання сільської мови з боку наддніпрянців, адже український народ на цей час був в основному сільським. Звідси і виникає спротив стосовно галицьких міщан, котрі не спиралися тільки на народних гоіврках, але й творили нові форми, щось запозичали з інших мов.

Та постає важливе запитання, котре могло би виникнути у будь-якого суспільно активного і патріотично налаштованого наддніпрянця: якщо в майбутньому ми хочемо створити Українську Державу (не забуваймо, мова про кінець ХІХ - першу половину ХХ ст.ст.), чи хочемо ми мати в ній також і міста? Чи може створимо державу чисто сільську, а міста віддамо комусь, кому вони будуть потрібні? Чи може мова про Українську Державу взагалі не ведеться і ми змирилися зі статусом "народності", екзотичного етносу, котрий часом тішить "сильних світу цього" своєю екзотикою? А для такого етносу достатньо лексики поля і хліва.

Можна багато говорити про велич Села, але там не утвориться ані мова державної адміністрації, ні мова документів, як врешті і більшості спеціалізованих галузей.

Гличани, зі свого боку, мали змогу видавати книжки, часописи, і користувалися цим. Згадану в книжці недостатню розвиненість галицької художньої літератури залишу без коментарів.

Характерними для Галичини є запозичення з інших мов, у першу чергу з польсьокої, німецької. Процес запозичення як ткаий є природнім і присутній напевно у мовах всіх народів, котрі мають сусідів. Особливо це характерно для термінологій певних галузей, де може чітко прослідковавутися домінування певної мови. 

Повертаючись до галичан, та українців уцілому, складаєтсья враження, що ми занадто захоплюємося цими запозиченнями. Деколи виглядає, що мало не більшість загальновживаних слів, форм походять з інших мов, тільки може пристосовані до української фонетики, морфології тощо. Де тоді Українська мова? Вона взагалі існує? Чи це просто набір слів з різних сусідніх (і не дуже) мов? І якщо в нас так мало своїх слів, на підставі чого ми говоримо про характерні для української мови фонетичні, морфологічні, синтаксичні та інші форми? На сонові чого вони з'явилися? 

Окремим є питання напрямку запозичення. Таке враження, що коли коли певна мовна форма зустрічається і в українській, і в іншій мові, ми визнаємо, що така форма походить з цієї мови. Тобто з української мови ніхто ніколи нічого не запозичав? 

Запозичення з української мови напевно були, але за відомих історичних іполітичних обставин, коли це був обмін з мовою чергового завойовника, такий рух в науці цього завойовника замовчувався. А ми, як чесні громадяни ворожих держав, приймали офіційну позицію і не намагалися тему дослідити. Можна знайти багато прикладів замовчування участі українців та України в історії згаданих країн, навіть тепер, у досить ліберальні часи. Чому ж тоді так само не промовчати про участь української мови у творенні інших мов? 

Все не так страшно.

Написане вище не має стати черговим наріканням і на Західну, і на Велику Україну, а тим більше - приводом для згаданої на початку боротьби. Йдеться швидше про обмін думками, можливо ініціювання конструктивної дискусії щодо заданих питань. А може просто хтось переконає мене у безпідставності написаного вище...

Мені до рук потрапила книжка проф. Юрія Шевельова
"Внесок Галичини у формування літературної української мови", КМ Академія, Київ 2003.

У процесі читання почали виникати запитання, підніматися вже майже забуті теми.
От я й вирішив написати дещо про цю книжку, але в основному окреслити підняті проблеми.
Може хтось зацікавиться і теж висловиться з цього приводу.

Вступ.

Головна ідея книжки: українська літературна мова є багатодіалектною та двоосновною, поєднує у собі традиції Великої України та Західної України, в основному Галичини.  
Мова Галичини тут розглядається як варіант української лутературної мови, а не діалект.

Автор описує становлення української літературної мови протягом ХІХ-ХХ ст.ст., точніше періодизуючи цей процес в етапах, виникнення котрих пов'язане із суспільно-політичними змінами, що впливали на взаємодію Галичини і Великої України: 
- до 1876 р. - домінування Великої України як в лутературі, так і у становленні літературної мови; 
- 1876-1905 рр. - час заборони української мови на територія Великої України, у котрий практично вся літературна, а головне видавнича діяльність зосередилася в заході України, Галичині, в основному у Львові; галицька мова вносить до спільної справи найковий, публіцистичний та спеціальний стилі, тоді як Велика Україна - народну та поетичну традиції; 
- 1905-20 рр. - взаємодія в умовах Визвольних змагань; нове покоління літераторів і науковців, дещо відійшовши від запеклих наддністрянсько-наддніпрянських дискусій, формують спільну мову на подвійній основі; видавнича справа повертається до Києва, Харкова та інших міст Великої України; при цьому із запозиченою в Галичини газетною мовою; 
- 1921-41 - розвиток 20-х років, в умовах Українізації на Великій Україні, котрий завершився формулюванням "компромісного", великоукраїнсько-галицького Правопису; існування в умовах терору і русицікаіцї на Сході 30-х років та та полонізації на Заході; 
- сучасність (книжка написана 1943-44 рр) - русицікація Правипису і граматики, примусове усунення галицьких елементів з літературної української мови, особливо структурних. 

"Сьогодні не можна відпости на питання, чи вплив Галичини на українську літературну мову припинився назавджи, чи чи тільки тимчасомо, бо ніхто посторонній не знає, чи цей дух виживе в умовах пострадянської України."

Від себе додам, що, порівнюючи подані у книжці приклади, із тим, чого мене вчили вже у Незалежній Україні, можна у першому наближенні зробититакий підсумок: 
- наголос: в основному великоукраїнський; 
- лексика: досить багато галицьких слів все ж збереглося; 
- синтаксис: компромісний - деякі стандартні галицбкі форми збереглися.

Тобто галицький вплив зберігся. Та й інакше не могло бути, бо ж Львів став Столицею України, хоч Київ - Столиця Української держави. Саме із Західної України ішли національні, а з ними і демократичні (що в певний період стало майже синонімами) ідеї. А, як було показано у розглядуваній книжці, суспільно-політичні процеси досить сильно впливають на розвиток мови.

Сьогодні, 15 жовтня, о 15:15 виповнилося 10 років від моменту заснування

АвтоМотоКлубу Студентського братства "Львівської політехніки".

Добре тоді було, цікаве веселе товариство, щось зробили, чогось ні.
Хто тепер згадає?...

Фінал Кубка УЄФА: 

Шахтар Донецьк - Вердер Бремен 2:1.

Ми здобули Кубок УЄФА !!!

13 травня 1950 р. відбулися перші в історії Чепіонатів світу Формула - 1 перегони.
Це був ГП Європи на трасі Сільверстоун у Великобританії.

Часом, коли люди розмірковують про транспорт майбутнього, можна почути припущення, що наші нащадки (а може навіть і ми?) будуть користуватися такими собі особистими літаками. Це можуть бути не літаки у сучасному розумінні цього слова, але у всякому разі літальні апарати. При цьому апологети такої ідеї можуть забувати, а можуть і згадувати про одну з основних проблем сучасності та найближчого майбутнього - доступність енергоносів. Тобто мова про економічність таких засобів...

Спробуймо дуже коротко проаналізувати ситуацію з енергетичної точки зору.

Абстрагуючись від типу приводу та його коефіцієнту корисної дії, можна сказати, що енергія витрачається на подолання зовнішній опорів: 
- дороги - опір руху поверхнею - характерний для наземного ранспорту; 
- аеродинамічний - характерний для будь-якого транспорту, котрий рухається в середовищі газу (наприклад в атмосфері); 
- гравітаційний - виникає при подоланні висоти - характерний для всіх видів транспорту, котрі переміщуються неперпендикулярно до силових гравітаціних ліній. 

Про значення останнього може говорити простий приклад: якби залізничні рейки були ідеально горизонтальними, локомотиви могли б мати потужність десятки кінських сил, але фактично мають тисячі... 

Усі ці міркування зводяться до однієї думки: для польоту необхідно безперервно долати силу тяжіння. 
Наразі відомо два способи: 
- "пасивний" - із застосуванням крил - вимагає значної горизонтальної швидкості, котра веде до значного аеродинамічного опору; 
- "активний" - із примусовим подоланням сили тяжіння - застосовуєтсья у вертольотах - вимагає безперервного генерування вертикальної сили, як мінімум співмірної з вагою машини.

Обидва наведені способи вимагають значних енергетичних затрат. А літальна машина, незалежно від її типу чи конструкції, харатеризується саме цими двома опорами.

Отже, про яку економію ми говоримо? 
Літак може бути економічнішим від автомобіля тільки за умови перевезення великої кількості пасажирів чи вантажу із значною швидкістю - економія за рахунок зменшення питомих витрат на одного пасажира чи одиницю вантажу та зменшення часу транспортування.

З цього висновок: особистих літальних апаратів у найближчому майбутноьму масово не буде - вони просто неекономічні! 

Хіба-що людство знайде економічний спосіб долання сили тяжіння... 

Розмова про конфлікт УПА-АК перетворилася на традиційну дискусію на тему відомих подій на Волині 1943 р.

Оскільки професор був один, а охочих задати питання - багато, мені вдалося "прорватися" тільки двічі.
Нижче подаю короткий зміст запитань і відповідей проф. Ільюшина.

Запитання №1.
"Як виникає із сьогоднішньої дискусії, конфлікт на Волині переріс із акції УПА та набув стихійного характеру. Звідси запитання: хто проти кого боровся - УПА проти АК, УПА проти поляків, українці проти АК чи українці проти поляків? І відразу наступне запитання: якщо звичайні люди (не слени УПА чи АК) вбивали одні одних (як це булосказано в дискусії), звідки стільки наневисті?!"

Відповідь №1.
Воювали всі зі всіма.
А звідки ненавсить? Це вже було тут сказано - з політики ІІ Речі посполитої, дискримінаційної щодо українців, політики полонізації. Весь негатив назбирувався роками, а тут ОУН дала знак, що можна робити, хто що хоче - і відбулося те, що відбулося. Власне це наслідок конфліктів та історії не тільки попередніх років, але і століть пригнічення українців.

------------------------------------------------
Запитання. №2.
"Відомо, що історія не знає слова "якби". Але все ж спробуймо уявити собі, що було за інших переумов.
У мене є версія, що основною передумовою конфлітку 1943 р. є українсько-польська війна 1918-20 рр. Якби цієї війни не було, припустімо, що у 1920-30-х роках існували би дві незалежні держави -  Україна і Польща. Може тоді полковник Євген Коновалець не заснував би ОУН, а був би, наприклад, міністром оборони? І ніяких українсько-польських конфліктів не було би?"

Відповідь №2.
Цілком погоджуюся! Саме так і було би.
-------------------------------------------------

Істотне зауваження. Подані тут відповіді проф. Ільюшина передають зміст отриманих під час описуваної зустрічі, але не є цитатами. Прошу не посилатися на них буквально, тому що вони несуть загальний зміст, але можуть бути неточними у деталях.

Я повернувся! Знову "взявся" за ЖЖ.

Враховуючи, що попередній запис датується 31 сепня 2008 року, порахувавши місяці та дні, можна припустити, що наступний, за умов збереження актуального рівня активності, має з'явитися 20 січня 2010 року.

Нарешті я взявся на ЖЖ. Ще не знаю, що тут до чого, але може віж сьогодні розпочнеться таємничий процес пізнавання...